Де агросектор знаходить фінансування – світові практики та Україна
Роб Моняк, керуючий директор Food4Impact Fund
Коли я вперше почав працювати з агрофінансуванням, мене здивувала не лише різниця між країнами, а й те, наскільки по-різному фінансова інфраструктура здатна адаптуватися до реальності агробізнесу. Сільське господарство – це сезонність, погодні ризики, волатильність ринків, логістичні обмеження та нешвидкі виробничі цикли. З нашого досвіду, найефективніші економічні системи не намагаються усунути аграрні ризики, а управляють ними та розподіляють їх через механізми гарантій, структури співфінансування та державно-приватні партнерства, які дозволяють приватному капіталу долучатися до фінансування агробізнесу у значних масштабах.
Саме в цій логіці наприкінці 2025 року було створено Food4Impact (F4i) – інвестиційний проєкт обсягом 158 млн євро, що надає довгострокове та гнучке фінансування українським агробізнесам і продовольчим компаніям за підтримки Європейської Комісії. Його мета – не заміщати банківський сектор, а доповнювати фінансову екосистему, працюючи з ризиками та горизонтами інвестицій, які часто залишаються поза межами традиційного кредитування.
Європейська модель – від субсидій до фінансової екосистеми
У Європейському союзі аграрне фінансування десятиріччями формувалося як цілісна екосистема. У бюджеті Спільної аграрної політики ЄС (САП ЄС) на 2021-2027 роки закладено €387 млрд. Ці кошти не обмежуються дотаціями і прямими виплатами фермерам – фінансування поєднує пряму підтримку з інвестиційними програмами, гарантіями та довгостроковим капіталом для модернізації.
Своєю чергою European Agricultural Guarantee Fund (EAGF), який оперує бюджетом у межах САП ЄС, виконує не лише стабілізаційну функцію із поточної підтримки фермерів, але й формує стимули для впровадження більш сталих і конкурентоспроможних практик. Паралельно такі установи як Європейський інвестиційний банк відіграють важливу роль у фінансуванні малих і середніх підприємств, розвитку переробки, “зелених” інвестицій та ініціатив із підвищення кліматичної стійкості.
Механізми розподілу ризиків, закладені у принципи європейського агрофінансування, допомагають створити більш передбачуване середовище, у якому банки та приватні інвестори готові охочіше вкладати у агробізнес.
Уроки США – як кредитні гарантії розширюють ринку збуту
Схожу логіку можна спостерігати і в США. Програми кредитних гарантій за підтримки держави, зокрема ті, що адмініструються Міністерством сільського господарства США (USDA), створені не для заміщення комерційних банків, а для розширення їхньої здатності та готовності фінансувати агровиробництво й аграрний експорт. Один із прикладів – програма GSM-102. Її завдання – не замінити комерційні банки, а створити умови, за яких вони готові активніше кредитувати агросектор для розширення присутності на ринках третіх країн.
Беручи на себе частину ризику, такі програми сприяють поглибленню ринків капіталу та мобілізації приватних інвестицій, які без цього механізму могли б не бути реалізовані в повному обсязі. Елементи цієї моделі дедалі більше впливають на європейські та міжнародні механізми підтримки, актуальні для України.
Україна – прискорений перехід до інвестиційної логіки
Нині Україна, попри надзвичайно складні умови, рухається у напрямі більш інвестиційно орієнтованої моделі фінансування. Хоча агросектор уже глибоко інтегрований у європейські ринки з точки зору торгівлі та стандартів, фінансова інтеграція також набирає обертів.
Центральним механізмом є Ukraine Investment Framework у межах програми Ukraine Facility, який використовує гарантії та інструменти змішаного фінансування для мобілізації приватного капіталу.
Для агробізнесу це означає поступовий перехід від грантів і пільгових кредитів як основних інструментів до портфельних гарантій, співфінансування та партнерств із банками й спеціалізованими фондами.
У 2024 році ЄС та Світовий банк у межах ініціативи EU4Business запустили програму часткового кредитного гарантування для малих фермерів із прив’язкою до Державного аграрного реєстру. Це типовий європейський підхід – не підміняти фінансові установи, а допомагати їм масштабувати кредитування агросектору.
Водночас стійка екосистема агрофінансування не може спиратися виключно на банківське кредитування. Спеціалізовані інвестиційні платформи відіграють доповнювальну роль, приймаючи на себе довший горизонт ризику, використовуючи гнучкі структури капіталу та підтримуючи проєкти, що не завжди відповідають традиційним кредитним моделям.
Вже згаданий фонд Food4Impact працює в межах цієї логіки, зосереджуючись на малих і середніх агропродовольчих компаніях, особливо у регіонах, де інвестиції створюють значний мультиплікативний ефект через розвиток переробки, локальних ланцюгів доданої вартості та зайнятості.
Залучати фінансування – говорити мовою агро
Якщо узагальнити, ЄС і США пропонують Україні не окремі фінансові рецепти, а модель, у якій агрофінансування працює як інфраструктура економічного розвитку. Це поєднання приватного капіталу, державних гарантій, міжнародних фінансових інституцій і спеціалізованих інвестиційних інструментів.
Зрештою, сільське господарство приваблює стабільне фінансування, коли “фінанси розмовляють мовою сільського господарства” – розуміють виробничі цикли, волатильність, динаміку оборотного капіталу та реалії ланцюжка поставок. ЄС і США розробляли такі системи протягом десятиліть. Україна створює свою власну архітектуру безпрецедентними темпами, незважаючи на умови воєнного часу.
Якщо ця динаміка збережеться, вона може стати не лише інструментом відновлення, а й міцною основою для довгострокової конкурентоспроможності та стабільного притоку приватного капіталу в агропродовольчий сектор України.
