А сонечко, знаєш, яке воно може бути дивне? Зранку ще й не видно, а вже на обід маєш пекуче жарке проміння, яке нікуди не дівається. Як тільки починаєш думати, що все – сьогодні тобі пощастило, і буде хоч трішки тіні, сонечко раптом лупить у спину так, що в жилах кров крижана стає. Але ж воно завжди з нами, незалежно від того, як ми його сприймаємо. Вранці, коли тільки-но прокидаєшся, і небо ще не розплющило очі, воно вже тут, готове залити все золотою прозорою рідиною. Може, тому й важко іноді відчути радість від простих речей, бо сонце завжди нас заграє з своєю прихованою емоцією. Витирає з обличчя нічну прохолоду і залишає відчуття, що і без нього не вистояти. І от, в середині дня, вже весь світ здається гарячим і примарним, як уві сні.