Чому стільки галасу навколо Закону «Про освіту» та кому це вигідно?

[Kiril Glum]

Закон «Про освіту», один з державних законотворень, який вкрай необхідний на сьогоднішній день. Це обумовлено зміною поколінь в Україні та нагальною необхідністю. З початку Незалежності України, вивчення та популяризація державної мови, культури мали низький рівень. Країна, окрім державної символіки фактично не мала своєї ідентичності. Україна відбулася як самостійна держава, проте на протязі декількох десятиліть навчалася та жила за канонами колишнього «радянського союзу».
Освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями та культурою. Кінцевою метою впровадження Закону є забезпечення сталого розвитку та її європейського вибору.
Проте, всі ці чинники, які спрямовані на українізацію суспільства, його розвиток, вкрай не сподобалися суміжним з нами країнам, а інформаційні кампанії навколо прийняття закону були схожі на безпідставну істерію на замовлення. Дружні до України держави такі як Румунія, Молдова, Угорщина, почали діяти (поки що у інформаційному полі) за прикладом країни, яка всіма способами: війною, дискредитацією, анексією ставить перепони на шляху до нашої євроінтеграції. Нам закидають, що в рамках дії закону «Про освіту» будуть нібито утискатися права нацменшин з мовних питань, згідно статті 7 Закону України. Начебто діти інших національностей не матимуть змоги вивчати мову свого народу в українських навчальних закладах. Якби наші сусіди уважно читали закони інших держав та не брали приклад з «країн-агресорів», то не мали би підстав так вважати.
Чи це збіг? Чи тільки привід для того, щоб посварити наші країни на втіху «братському народу» - Росії? Чи є інші чинники? Спробуємо розібратися.
Колись, майже чотири роки тому, українці і не уявляли, що «старший брат» та «добрий сусід» Росія анексує Крим та окупує частину Донецької та Луганської областей. А все починалось саме з нібито утисків, як вони казали «русскоязычного населения». Росія завжди зазіхала на Крим та мала територіальні претензії до України. У підсумку спекуляції на «мовному питанні» переросли до збройного протистояння та анексії територій. Невже сусідні держави пішли таким же шляхом?
Дійсно, Угорщина давно претендує на землі Закарпаття. Нажаль, угорський вплив на ці території - це нинішня реальність. Влада Угорщини, користуючись «зеленим світлом», яке надала наша країна з поваги до Угорщини, розпочала проводити тотальну роботу з населенням у власних цілях. Під прикриттям захисту інтересів закарпатської діаспори угорців, сусідня країна фінансує етнос у різних сферах, видає власні паспорти, хоча подвійне громадянство протирічить нашому законодавству. Крім того, проводить пропагандистську роботу з популяризації культури та традицій цього народу, утискаючи наші. Кінцевою ж метою «добрих вчинків» є фактичне зомбування місцевого населення для відокремлення в регіоні всього, що пов’язано з Україною та українством. Цю ж роботу проводить Молдова та Румунія, що активно нарощують антиукраїнські настрої. Проте, як то кажуть відвертий ворог краще, ніж нещирий друг і ми повинні завжди про це пам’ятати.
На думку авторитетних експертів з міжнародних політичних питань, недружні меседжі з боку сусідніх країн пояснюються тим, що саме Угорщина, Молдова та Румунія певним чином залежать від Російської Федерації в економічному плані, а діючі лідери зазначених країн лояльні до агресора через те, що свої перші кроки в політиці вони робили в якості діячів, які тісно співпрацювали з російською владою. Як наслідок, на даний час, «п’ята колона» виконує накази РФ, з метою дестабілізувати суспільно-політичну ситуацію на кордонах України, незважаючи на те, що Румунія та Угорщина, вступаючи до ЄС та НАТО, підписали міжнародні договори про відсутність територіальних претензій до країн-сусідів. Крім того, ні для кого не секрет, що зазначені держави створюють на наших територіях загони територіальної оборони, що може трактуватися, як підготовка до відділення або до проголошення незалежності від України. Це нагальний приклад сепаратистської роботи за прикладом Російської Федерації, яка таким же чином проводила свою антиукраїнську роботу в Луганській та Донецькій областях. Наслідки такої діяльності відомі всьому міжнародному співтовариству.
На даний час, в РФ Закон «Про освіту» називають «актом насильницької українізації», який, нібито, суперечить ратифікованій Україною Європейській хартії регіональних мов або мов нацменшин. Звісно, все це вигадки окупанта та привід посварити Україну зі своїми європейськими партнерами. В жодному разі, навпаки, впровадженим законом визнається за національними меншинами право на свою тотожність, право на вивчення своєї мови, на навчання своєю мовою поряд із державною, а нагнітання та спекуляції навколо закону є абсолютно штучним, оскільки закон не суперечить ані Конституції України, ані міжнародним зобов’язанням.
Щоб раз і назавжди зняти всі питання, МЗС України направило Закон «Про освіту» на експертне дослідження до Венеціанської комісії, яка у найкоротші терміни спростує всі обвинувачення, які були пред’явлені нашій країні з подачі ворожої Росії. Чергова спроба РФ посварити Україну з її міжнародними партнерами закінчиться повним фіаско, а світова спільнота зробить чергові негативні висновки щодо керівництва Російської Федерації, яке замість вирішення нагальних питань росіян у своїй країні, втручається у справи інших держав використовуючи плітки, провокації та агентів впливу.