ForumNews

Ольга Голубовська, лікар-інфекціоніст, професор, доктор медичних наук, заслужений лікар України

Останнім часом мене дуже часто запитують про сказ. Причина зрозуміла: повідомлень про випадки цього захворювання стало більше, а разом із ними у соцмережах поширюються паніка, страшилки та міфи. Одні бояться навіть пройти повз безпритульного собаки, інші впевнені, що заразитися можна, просто доторкнувшись до предмета на вулиці.

Насправді ризики дійсно існують. Але їх потрібно правильно оцінювати.

На жаль, під час війни випадків сказу стає більше. Це цілком закономірно. Там, де тривають бойові дії, практично неможливо повноцінно проводити профілактику сказу серед тварин. Зростає кількість випадків захворювання серед диких тварин — ми називаємо це епізоотією.

Через руйнування природного середовища дикі тварини все частіше заходять у населені пункти, на подвір'я людей, контактують із домашніми котами та собаками. Причому навіть із тими, які все життя були на прив'язі або майже не виходили з двору.

У нас були випадки, коли людину покусав домашній пес, який все життя сидів на ланцюгу. Згодом з'ясувалося, що він захворів на сказ після контакту з дикою твариною, який господарі просто не помітили.

При цьому важливо розуміти: хвора на сказ тварина не завжди виглядає агресивною. Вона може раптово змінити поведінку — стати незвично лагідною або, навпаки, без причини нападати. У неї часто спостерігаються рясна слинотеча, порушення ковтання, хитка хода, зміна голосу, порушення координації. Дикі тварини можуть втрачати страх перед людиною і заходити в населені пункти.

В Україні є ще одна особливість. У багатьох країнах основним джерелом зараження частіше є собаки, а у нас домінують саме коти. Не можна забувати і про кажанів. Якщо кажан залетів у приміщення або був безпосередній контакт із ним, це також потребує оцінки ризику.

Особливо небезпечними є укуси в обличчя, голову чи шию. Чим ближче місце укусу до головного мозку, тим коротшим може бути інкубаційний період.

Водночас не потрібно боятися всього підряд. Якщо десь пробіг потенційно хворий собака, але контакту з ним не було, якщо дитина підняла на вулиці паличку чи якийсь предмет — це не означає, що можна заразитися сказом. Такі страхи вже більше схожі на фобії.

Зараження сказом відбувається насамперед тоді, коли слина інфікованої тварини потрапляє через укус або на пошкоджену шкіру чи слизові оболонки.

Саме тому лікарі завжди оцінюють категорію контакту. Якщо пошкодження шкіри немає і було лише ослинення неушкодженої шкіри, профілактика зазвичай не потрібна. Якщо ж укуси глибокі, множинні або пошкоджені слизові оболонки, може знадобитися не лише вакцинація, а й введення специфічного імуноглобуліну.

Якщо ж слина тварини потрапила на пошкоджену шкіру або стався укус, насамперед потрібно не панікувати, а правильно обробити рану. Її необхідно щонайменше 15 хвилин ретельно промивати водою з милом або мийним засобом, після чого можна обробити антисептиком, накласти стерильну пов'язку і якомога швидше звернутися до найближчого травмпункту. Саме там лікар оцінить ризик зараження і вирішить питання щодо проведення постконтактної профілактики — курсу вакцинації, а в окремих випадках і введення специфічного імуноглобуліну.

Кожен випадок оцінюється індивідуально. Має значення, де стався укус, яка саме тварина вкусила, чи можна її знайти та спостерігати, а також яка епізоотична ситуація в регіоні.

Ідеально, коли після укусу тварину можна спостерігати протягом десяти днів. Це максимальний термін спостереження. Якщо за цей час у тварини не розвиваються симптоми сказу чи не наступає смерть, вакцинацію можна припиняти. Адже якщо у тварини вже розвинулися клінічні прояви сказу і вона починає кусати людей, протягом кількох днів вона гине.

Сказ залишається майже єдиною інфекційною хворобою, яка після появи клінічних симптомів завжди закінчується смертю. Його спричиняє вірус із роду Lyssavirus, який налічує близько 80 споріднених вірусів. До сказу сприйнятливі всі ссавці.

Інкубаційний період захворювання зазвичай тривалий і в середньому становить від 20 до 90 днів. Найчастіше він не перевищує одного року, хоча в медичній літературі описані поодинокі випадки, коли інкубаційний період тривав 7–9 років.

Спочатку захворювання може нагадувати звичайну вірусну інфекцію: підвищується температура, з'являються слабкість, головний біль. Потім нерідко виникають біль або печіння в місці укусу, навіть якщо рана давно загоїлася. Згодом розвивається ураження нервової системи — людина не може ковтати воду, з'являються судоми, різке психомоторне збудження. Саме тому єдиний шанс урятувати життя — вчасно провести профілактику ще до появи симптомів.

Нещодавно у нас був дуже непростий клінічний випадок. Пацієнт із тяжким інфекційним захворюванням повідомив, що приблизно місяць тому його вкусив собака. Перед нами постала складна дилема: вакцинацію від сказу ми проводимо незалежно від того, коли стався укус, але людина перебувала у вкрай тяжкому стані.

Ми дуже просили знайти цього собаку. Його вдалося розшукати в іншому місті. На щастя, пес був вакцинований, і це дозволило уникнути зайвого втручання, що для такого пацієнта було надзвичайно важливо.

Саме тому я завжди наголошую: домашніх тварин потрібно обов'язково вакцинувати. Особливо тих, які гуляють на вулиці, навіть якщо вони завжди повертаються додому. Це найкращий спосіб захистити і тварин, і людей.

Окремо хочу нагадати про контактні зоопарки. У нас уже були випадки, коли після загибелі тварини від сказу людям доводилося проводити профілактичну вакцинацію через безпосередній контакт.

Не потрібно жити в постійному страху. Але потрібно бути уважними. Уникати контактів із підозрілими, дикими чи безпритульними тваринами, своєчасно вакцинувати домашніх улюбленців і після будь-якого укусу або ослинення пошкодженої шкіри не займатися самолікуванням, а якнайшвидше звернутися до лікаря. Саме своєчасна профілактика рятує життя.